top of page

19 березня 2024 р. психологічна служба гімназії провела з педагогами закладу освіти майстер-клас «У гармонії з собою і світом, або Де шукати особистісні ресурси»,  на якому учасники навчалися прийомам, які допоможуть зберегти психічне здоров'я: з'ясовували позитивні та негативні аспекти стресу, психоемоційного напруження; розвивали вміння знаходити шляхи подолання стресових ситуацій та інших несприятливих емоційних станів; загалом  усвідомлювали цінність свого життя і здоров'я.

Реакція дитини на гострий стрес 

👌🏻Здатність дитини мислити раціонально та реалістично порушується або знижується під час гострої реакції на стрес і реакції на відповідні симптоми. 

👌🏻 Послідовні кризові втручання допомагають їй відновити відчуття безпеки через усвідомлення того, що травматична подія закінчилася, повернути відчуття контролю через успішне планування власної діяльності та відродити емоційну саморегуляцію. 

👌🏻 Передбачається, що допомога в усвідомленні емоційних реакцій та когнітивних цінностей щодо розуміння травматичної події повинна бути персоналізованою та відповідати віку дитини. 

👌🏻 Слід аналізувати взаємодію поведінки та настрою/емоційного стану. Можна запитати про дії та поведінку в період між травматичною подією та кризовим втручанням через призму позитивної поведінкової та когнітивної діяльності. Так у дитини формуватимуться та розвиватимуться навички відновлення власних ресурсів та стресостійкості.

Діти можуть боятися з кількох причин:
✅ Попередній страшний досвід;
✅ Отримання страшної інформації, наприклад, у ЗМІ;
✅ Спадкова схильність;
✅ Спостереження за реакцією страху в інших
✅ Темперамент.

Що можуть зробити батьки, аби допомогти дітям подолати страхи? 

Якщо ви заздалегідь знаєте про ситуацію, яка, швидше за все, засмутить вашу дитину, і це можливо - плануйте це заздалегідь. 

Якщо ви заплановано переїжджаєте, познайомте дитину з новим будинком заздалегідь, якщо можете. 

Відволікання — ще одна тактика компенсації страшних подій. Якщо ваша дитина відвідала лікарню аби зробити щеплення, спробуйте зайнятися чимось веселим або цікавим по дорозі додому. Або візьміть улюблені книги в офіс для читання.
Важливо знайти рішення, які підходять дітям. 

Переконайтеся, що ви налаштувалися на емоції вашої дитини, а не на свої власні. Потім знайдіть способи, які допоможуть впоратися з цими страхами з точки зору дитини. 

✅Слідкуйте за своєю реакцією. Розберемо на прикладі незнайомої коробки, в якій є щось підозріле. 

✅Якщо ви говорите: «Це, мабуть, було страшно», ви підкріплюєте реальність дітей.

✅Інший варіант – допомогти дітям зрозуміти, що їхні власні ідеї впливають на те, як вони бачать ситуацію. Наприклад, ви можете сказати: «Ходімо подивимося що там у коробці. О, це справді весело».

✅Діти, які сміються над загрозою, явно сприймають нові події як джерело гумору. Це зміцнює їхній погляд на світ як на веселе, цікаве місце. Ймовірно, це значно полегшить їм дорослішання.

✅Батьки або опікуни повинні отримати професійну допомогу, якщо дитячі страхи значною мірою заважають виконувати повсякденні дії.

За матеріалами Stanford Medicine Children's Health

👨‍👩‍👦Як допомогти дітям переживати тривожність та невизначеність?


🎨У дітей дуже пластична психіка, що дає їм можливість пристосовуватися до довкілля набагато легше та швидше за дорослих. Так, у них часто виникають стани тривожності та невизначеності. Проте якщо дитина зростає в доброзичливій та люблячій сім’ї, вона здатна самостійно пережити ці стани – несвідомо, за допомогою малюнка, ліплення, танцю, співу, гри та навіть бігу чи стрибання.
 

Слухайте

Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.

Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися.


💬Не уникайте складних розмов

Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.

Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів (-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. А відтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова.
 

Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини

Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.

Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід у минулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит і режим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога.

💛З підлітками з одного боку, простіше, бо з ними вже можна говорити про емоції практично на рівних, а з іншого – ще складніше. У них гормональні перепади, перші “дорослі” проблеми й переконання, що ніхто ніколи до них не стикався з такими проблемами. Батьки теж уже починають підвищувати свої вимоги, хоча підлітки так само як і молодші школярі, потребують уваги, турботи та додаткового відпочинку.
 

Контролюйте контент, який споживає дитина

Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла.


🛌А ще дітям потрібен відпочинок. Якщо дитина перевантажена, у неї виникає почуття тривожності, яке згодом може переростати в стрес чи невроз. Дайте їй можливість відпочити – узяти додатковий вихідний, пропустити перший урок, щоби виспатися, не зробити сьогодні домашнє завдання, якщо бачите, що в неї немає сил.

💛 Потурбуйтеся про себе

Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви — надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй — подбати про свій стан та психічне здоров’я.

Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. 
 

Підтримуйте рідних і приймайте підтримку

Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки.

​

Вірте у краще

Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я.

Як віднайти мотивацію в умовах війни

Заголовок 2

Оксфордський професор Кріс Сіврайт у своєму курсі з психології ділиться простою технікою, як віднайти мотивацію.

Пригадайте сильні позитивні емоції
Подумайте про те, що ви хотіли б зробити зараз, для чого вам потрібна мотивація.
Закрийте очі. Згадайте час, коли ви відчували справжню мотивацію в минулому — коли робили щось і позитивні дії змінили ваше життя.
Повністю поверніться до цього моменту у своїй пам’яті. Озирніться, що ви бачите, почуйте те, що ви говорили та думали, відчуйте, як добре вам було.

Знайдіть справу, що надихатиме
Якщо ви не можете згадати такий час в минулому, подумайте про справу, яку потрібно робити зараз.
Як ця справа змінить ваше життя, чи можливо навіть життя інших, що вас спонукає діяти зараз?
Уявіть, як би ви себе почували, якби мали всю впевненість, силу, завзятість і рішучість, якої вам зараз не вистачає.
Продовжуючи перемотувати цей спогад або візуальні образи з майбутнього.
Робіть кольори яскравішими, звуки – гучнішими, а почуття – сильнішими.
Скажіть собі: «Вперед!» своїм найвпевненішим внутрішнім голосом.

Візьміть відповідальність
Все, що ви задумали зробити зараз, буде легше досягти, ніж будь-коли раніше.
Щойно ви поклали на себе відповідальність за власну мотивацію, тож почніть це робити.
Важливо зробити перший маленький крок прямо зараз.
Стискайте середній та великий палець щоразу, коли відчуваєте, що втрачаєте мотивацію.
Повертайте себе в стан імпульсу. І робіть перший крок в напрямку задуманого.

Як вберегти психічне здоров’я дітей під час війни? 👶👦🧒

🐲 Проводьте алегорії з улюбленими казками. Коли збираєте дитину в укриття, поясніть, що кожен герой казок проходить випробовування на сміливість та можливість витримати щось неприємне. Пригадайте улюблені казки вашої дитини та  які там були випробовування. 
➡️Це допоможе малечі зрозуміти не унікальність ситуації, допоможе запустити механізми адаптації.
🧚Вигадуйте нових фантастичних персонажів. Звісно, під землею у підвалах та укриттях холодно або жарко, тісно, темно і лячно. Але в нас є уява! Пограйте з дитиною в гру «А зараз вигадаємо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами, та інше» - персональний тотем-захисник, як Патронус у Гарі Поттера. 
➡️Так ми зможемо зменшити вплив депривації від замкнутого простору.

👼Розказуйте про янголів, які захищають. Коли лунають вибухи та постріли, але ви в безпечному місці та захищені, можна з дитиною уявляти великі крила Янголів, що боронять наших солдатів та допомагають їм нас захищати.
➡️Так ми допоможемо малечі відчути себе в безпеці.


🖼Малюнки захисникам. Коли у дитини виникають питання, що ми можемо зробити для допомоги, — малюйте з малечею малюнки підтримки та сміло викладайте їх у соціальні мережі. 
➡️Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.


📖Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання за планом, вивчення іноземної мови. 
➡️Так ми допомагаємо стабілізувати організму психічну систему після дезорганізації воєнним станом.

🔸Війна принесла страх прям додому. Через те, ви можете вдаватися в питання, як навчити свою дитину виходити за межі страхів, які приносить час війни. 

🔸Хороша новина полягає в тому, що так само як ваша дитина вчиться читати та писати, вона може навчитися навичок стійкості — здатності добре адаптуватися перед обличчям біди, травми, трагедії, загроз чи навіть значних джерел стресу.


1️⃣Говоріть з дітьми. Якщо у дітей виникають запитання, відповідайте на них чесно, але просто та впевнено. Запитайте їх, що, на їхню думку, відбувається, і послухайте відповіді. Не ігноруйте їхні почуття — вони можуть сказати, що бояться, і ви повинні бути готові відповісти, що це нормально боятися. Використовуйте чорно-білу мову, яка не залишає місця для сумнівів: «Я завжди буду піклуватися про тебе».

2️⃣Створіть емоційно безпечним простір. Проводьте значно більше часу зі своєю дитиною. Грайте в ігри, читайте або просто тримайте дитину поруч.

3️⃣Обмежте кількість новин, які дитина дивиться. Вимкніть телевізор або радіо, коли увімкнено висвітлення війни. Вам не потрібно приховувати те, що відбувається у країні від дітей, але й ви не повинні піддавати їх постійним картинкам трагедій. Приберіть журнали та газети, які мають страшні обкладинки, обмежте перегляд новин в соцмережах. 

4️⃣Усвідомте, що стреси війни посилює щоденні стреси. Зазвичай ваша дитина може впоратися з невдалим тестом або насмішками серед школярів, але розумійте, що зараз  діти можуть реагувати гнівом або поганою поведінкою на стрес, який зазвичай не дратує їх. Запевніть дитину, що ви впевнені, що він/вона старається якнайкраще.

5️⃣Складіть розпорядок дня і дотримуйтесь його. Дітей заспокоюють звичайні розклади. Відведіть час на виконання домашнього завдання, зараз можливо це потребувати більше часу, аніж зазвичай. По можливості збережіть графік дитини близьким до мирного часу. 

6️⃣Подбайте про себе. Якщо ви цього не зробите, у вас буде менше терпіння і менше креативності, коли дитина потребуватиме і те, й інше. Подбайте про себе, щоб ви могли піклуватися про дитину, коли та прийде за відчуттям безпеки до вас.

7️⃣Повторюйте дітям, що з ними все буде добре. Запевніть їх, що вони будуть захищені. Складіть план на випадок ситуацій евакуації для сім’ї та поділіться всіма його частинами, які, на вашу думку, може зрозуміти дитина. Якщо хтось з батьків, чи родичів в армії чи теробороні, допоможіть дитині зрозуміти, що це робота члена їхньої сім’ї, як і робота дитини – продовжувати навчатися.

8️⃣Спостерігайте за ознаками страху та тривоги, які діти можуть не передати словами. Дитина стала дуже прив’язаною до вас, потребує більше обіймів і поцілунків, ніж зазвичай? Оцінки дитини раптово впали? Заохочуйте дитину писати історії або малювати картинки, які показують відчуття, якщо дитина не може передати словами.

9️⃣Зверніться за допомогою до дитини. Те, що дитина маленька, не означає, що вона не може виконувати відповідні віку роботи. Переконайтеся, що дитина знає, як її дії сприяють гаразду всієї родини. Якщо дитина знає, що у неї є роль і що вона може допомогти, вона буде відчувати себе більш впевненою.

1️⃣0️⃣Описуйте дитині позитивні перспективи майбутнього. Ні ви, ні ваша дитина раніше не проходили через війну, але ви повинні пояснити дитині, що війни закінчуються. Коли ви говорите про погані часи, переконайтеся, що ви згадуєте і про хороші часи в майбутньому.

Прояви, притаманні дітям, яких втягнуто в небезпечні квести

• У дітей пригнічений настрій, поганий апетит. 

• Пошкодження шкірних покривів. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, різні подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження. 

• У дитини змінюється поведінка. 

• Діти мають наляканий і стурбований вигляд. 

• У всіх прихильників «Моря китів» і «Тихого дома» на особистих сторінках є відео або малюнки з китами, тому варто перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт.

 • Дитина зреєстрована в групах «Море китов», «Разбуди меня в 4:20», «Тихий дом», «F57», «F58», «НяПока», «Рина», «Киты плывут наверх», «50 дней до моего...» тощо. 

• У листуванні дитини є фрази «Разбуди меня в 4:20», «Я в игре», тому слід перевіряти зміст спілкування у приватних чатах. 

• Хештеги, на яких поширюється гра: #морекитов, #тихийдом, #хочувигру, #домкитов, #млечныйпуть, #150звёзд, #f53, #f57, #f58, #d28. 

Рекомендації батькам, щодо профілактики потрапляння дітей у небезпечні інтернет-спільноти

1. Не панікуйте!

 2. Станьте для дитини другом. 

3. Звертайте увагу, коли прокидається дитина, чи спить вона в ранні години. 

4. Як дитина їсть (з апетитом, без апетиту). 

5. Приділяйте більшу увагу психологічному стану дитини (запитуйте: «Як твої справи?», «Ти чимось засмучений(на)?», «Що приємного сталося сьогодні?»).

 6. Цікавтеся життям дитини: «Що тобі подобається?», «Розкажи про своїх друзів», «Яку ти любиш музику? Я хочу послухати її з тобою» тощо.

 7. Стежте за шкірними покривами дитини, відмічаючи наявність пошкоджень. У разі їх виявлення з’ясовуйте обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертайте на пошкодження у формі кита, метелика, видряпані букви та слова, подряпини, опіки (припікання) та іншого роду пошкодження. 

8. Намагайтеся заповнити вільний час дитини спортивними або культурними секціями, домашніми справами, сімейними розвагами, відволікти дитину від Інтернету.

 9. Перевіряйте облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. 

10. Беріть участь у спілкуванні у приватних чатах, де спілкується ваша дитина.

11. Звертайте увагу на коло спілкування дитини в реальному житті: хто її друзі, чим вони займаються тощо. 

12. Обов’язково цікавтеся, які фото- та відеофайли є в ґаджетах дитини. 

13. Встановіть функцію «батьківський контроль» на всіх ґаджетах дитини і на вході в мережу Інтернет. 

До кого звертатися при виявленні таких груп або факту вступу дитини в одну з таких груп: 

• кіберполіцію (https://www.cybercrime.gov.ua – цілодобово); 

• відділ поліції (102); 

• адміністрацію навчального закладу; 

• звертатись за телефонами Національної дитячої «гарячої лінії» – 0 800 500 225 та 116 111 (безкоштовно)

Сім небезпечних челенджів, про які дорослі мають знати

Челендж — це не завжди безпечно. Хтось викладає у соцмережі своє фото з випуску, тегає трьох друзів і піднімає легку ностальгійну хвилю. Хтось читає реп на вірші Лесі Українки до її 150-річчя. А хтось думає, що має дев’ять життів і без сумнівів ковтає 40 таблеток...

Одна голова добре, а дві — ліпше. Здається, це беззаперечна істина. А якщо йдеться про руйнівну й небезпечну для життя ідею, яку один напівжартома висловив, а другий — підхопив, розвинув, утілив і поширив? Нині соцмережі — основний майданчик для будь-яких ідей. Стати учасником таємної спільноти, зняти й викласти в мережу круте відео і прокинутися знаменитим, зникнути на добу й урешті «помститися батькам за все» — через брак досвіду, критичного мислення й елементарної емпатії деякі діти й підлітки опиняються на гачку. Розгляньмо детальніше кілька небезпечних челенджів.

 

Тихий дім

Учасники — діти й підлітки віком 9–15 років.

Варіанти назви челенджу — «Синій кит», «Море китів». Кита обрали символом, оскільки за дослідженнями науковців ці тварини можуть зводити рахунки з життям.

Дорослі системно, планомірно і чітко підштовхують дітей до самогубства. Контакт налагоджують, бо обізнані, чим цікавиться дитина, які захоплення має. Під час спілкування послуговуються підлітковою лексикою. Маніпулюють за допомогою складних для підлітків тем. Наприклад, з дівчатками розгортають листування за сценарієм «Тебе ніхто не розуміє», «Ти нікому не потрібна». Наголошують на тому, що розуміють, співпереживають, час від часу озвучують суїцидальні натяки, припущення. Хлопчикам натякають, що вони невдахи, аутсайдери. Коли дитина «на гачку» і починає ділитися своїми проблемними ситуаціями, зловмисник їх роздуває, навіть якщо це дріб’язкові негаразди.

+

Коли виникає достатній рівень довіри, пропонують долучитися до закритої спільноти — світу «обраних». Щоб стати його частиною, дитина пише на своїй сторінці в соцмережі певний текст. Затверджують нового учасника спільноти після спілкування у відеочаті. Відтак він має пройти ініціацію й отримує перше завдання.
 

Фото- та відеодокази виконання завдань дитина надсилає «куратору». Якщо вона не встигає їх виконувати, не дотримується умови про щоденне спілкування або інакше порушує дисципліну, дитину погрожують виключити зі спільноти. Якщо дитина виконувала завдання інтимного характеру, шантажують, що оприлюднять докази.

Коли дитину приймають у спільноту, вона має надати особисту інформацію про місце проживання, батьків. Тож погрожують, що завдадуть шкоди рідним. Про те, що відбувається, розповідати будь-кому заборонено. Це основна умова гри.

+

Усі завдання, які отримує дитина, пов’язані із заподіянням собі шкоди. Їх надсилають уночі. Попередньо «підігрівають» депресивною музикою, містичними та/або жорстокими й кривавими відеороликами. Так дитину доводять до фізичного й емоційного виснаження.

 

Підсік

Учасники — діти й підлітки віком 7–15 років.

Варіанти назви челенджу — «Виклик стрибка», «Падіння в стрибку» (з англ. Tripping Jump Challenge«), «Проломи-череп-челендж» (з англ. Skull-Breaker Challenge). Троє дітей стають в один ряд і домовляються одночасно стрибнути. Але стрибає тільки той, хто стоїть по центру. Двоє його «друзів», які завчасно про це домовилися, одночасно роблять підсічку ногами. Як результат — жертва розіграшу падає навзнак на спину і потилицю. Згрупувати тіло так, щоб уникнути травмування, у стрибку після підсічки практично неможливо. Струс мозку — найлегша травма цього челенджу. Частіше це пошкодження черепа, хребта, перелом і навіть смерть.

+

Мета челенджу — принизити жертву, зняти це на відео і викласти в ТікТок з відповідним хештегом, щоб зібрати лайки.
 

Біжи або помри

Учасники — діти й підлітки віком 9–14 років

Завдання — перебігти перед потоком машин на швидкісній трасі або насиченій ділянці дороги і вижити. Що ближче дитина до проїжджої частини й що вища швидкість транспортного засобу, то крутіше. Особливими екстремалами вважають тих, кому вдалося по дотичній зачепити машину.

Правила челенджу, місця, які слід «підкорити», поширюють через закриті групи у месенджерах, соцмережах або під час спілкування офлайн. У цих самих групах розміщують і докази успішного челенджу — відео, яке знімають «друзі» з узбіччя. Ролик, який набрав найбільшу кількість лайків, перемагає.

+

Мета учасників челенджу «Біжи або помри» — перевірити свої можливості, приховати невпевненість у собі та страх, довести, що не «слабак», перемогти в суперечці, стати популярним тощо. Найчастіше такі експерименти закінчуються або травмуванням, або
смертю.
 

Руфінг і зачепінг

​

Учасники — підлітки віком 14–18 років.

Руфери без спеціального спорядження «підкорюють» дахи, хмарочоси, мости, найвищі точки промислових об’єктів тощо. Руфери теж викладають у мережу відео зі своїми «пригодами» або ж просто проводять там час компаніями. На висоті вони грають у квача, розпивають алкогольні напої абощо. Щоб практикувати руфінг, необхідно чимало часу, тож зазвичай ним займаються старші підлітки, які протягом дня мають кілька вільних годин без контролю дорослих.

Зачепери катаються на дахах електричок, вагонах метро.

+

І руфери, і зачепери — адреналінові наркомани, які ризикують життям, щоб довести собі та іншим свою крутість, підтвердити її вдалими кадрами та здобути якомога більше лайків і підписників.
 

Собачий кайф

Учасники — діти й підлітки віком 9–14 років.

Варіант назви челенджу — «Космічний ковбой». Дитині пропонують довго присідати і глибоко дихати. Через тривале фізичне навантаження у неї підвищується тиск і пришвидшується серцебиття. Потім вона має раптово зупинитися. У цей час їй легко здавлюють сонну артерію чи надавлюють на сонячне сплетіння — перекривають доступ кисню до її мозку. Для цього використовують мотузку або собачий повідець. За мить їх ослаблюють. Дитина відчуває різкий перепад кровонаповнення, а з відтак отримує відчуття, що нагадують наркотичне сп’яніння, — «собачий кайф» або «космічні мандри».

+

Результат челенджу — дитина ризикує дістати серцевий напад, інсульт. Її «друзі» можуть перетримати повідець або мотузку, і тоді челендж закінчиться смертю.

 

Вогняний челендж

 

Зачепер на даху електрички

Учасники — діти й підлітки віком 9–14 років.

+

Суть челенджу в тому, щоб облити себе або друга легкозаймистою речовиною і підпалити. Весь процес слід зафіксувати на відео, а ролик викласти у соціальній мережі.

 

Прірва на 24 години

Учасники — діти й підлітки віком 9–14 років.

Варіант назви челенджу — «Зникни на 24». Завдання дитини — зникнути на добу. Про свій намір не можна говорити навіть найближчим друзям. Ховатися слід у небезпечних місцях, наприклад, у підвалі, лісі, на горищі багатоповерхівки, у тунелі метро, аварійному будинку тощо. Мета — перевірити себе на міцність і помститися батькам.

Останній сумнозвісний челендж — «Випий 40 таблеток» — закінчився смертю дітей. Він існує також у варіанті «Ковтни капсулу для прання». Виклик уже забрав чимало життів за кордоном. І батьки, і педагоги мають бути насторожі — відстежувати небезпечні тренди, уважно ставитися до суїцидальних поведінкових проявів, а головне — спілкуватися і приділяти увагу, щоб дітям не доводилося компенсувати її брак, ризикуючи життям.

Практична допомога батьків
під час адаптаційного періоду до школи:

1) Вранці піднімайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашніх прорахунків, не вживайте образливих слів.
2) Не підганяйте, розраховуйте час – це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили – дитина в цьому не винна.
3) Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів.
4) Зустрічайте зі школи дитину спокійно, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після напруженого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, це не забере багато часу.
5) Якщо дитина замкнулась, її щось турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.
6) Частіше хваліть малюка, за будь-яку перемогу і не акцентуйте увагу на невдачах;
– якщо крихітці легко дається рахунок і не виходить правопис, то розповідайте йому, як він здорово рахує, а якщо він старатиметься, то обов'язково навчиться так само добре писати. У ваших силах вселити маляті волю до перемоги.
7) У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Всі розбіжності щодо виховання дитини узгоджуйте без неї.
8) Навіть діти 7-8 років люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть,зніме напруження, допоможе спокійно заснути,відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра новий день, дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм добрим ставленням.
9) Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось її турбує: головний біль,поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, перевантаження, тому регламентуйте додаткове навантаження (гуртки, секції).
10) Якщо з'являються такі стани як втома, порушення сну, виникає дратівливість, плаксивість, знижується апетит, маса тіла, виникають труднощі психологічного характеру (почуття страху, негативне ставлення до навчання, учителя тощо) – найчастіше це симптоми шкільної дезадаптації дитини.

Вікові особливості першокласників.

Початок навчання дитини в школі – складний і відповідальний етап у її житті.
Перший клас школи – один із найбільш важких періодів у житті дітей. Під час вступу до школи на дитину впливає й класний колектив, і особистість педагога, і зміна режиму, і незвичайно тривале обмеження рухової активності, і поява нових обов’язків.
Пристосовуючись до школи, організм дитини мобілізується. Але варто мати на увазі, що ступінь і темпи адаптації в кожного індивідуальні. Наведемо статистичні данні: протягом перших двох місяців шкільного навчання адаптується приблизно лише половина учнів перших класів, ще 30% – протягом першого півріччя, 10-15% дітей зазнають труднощів зі шкільною адаптацією протягом усього першого року навчання, приблизно в 5 % дітей адаптація може закінчитися тільки в другому класі.
Вважається, що готовність дитини до навчання припускає різні види готовності, які в сукупності й забезпечують швидку адаптацію та успішне навчання дитини в першому класі. Так в чому полягає готовність шестирічної дитини до школи? Коротко охарактеризуємо види готовності до навчання:

1) Фізична готовність (зріст, вага, пропорції тіла, розвиток дрібних рухів кистей рук і пальців, стан органів зору й слуху).
2) Мотиваційна готовність (наявність позитивних мотивів до навчання, прагнення до набутих знань, поява нових прав і обов’язків).
3) Готовність у сфері розвитку кругозору (уявлення про країну, рослин, тварин, погодні явища, простір, форму, величину предмета).
4) Комунікабельна готовність (передбачає вміння установлювати контакти з дітьми, працювати в групі).
5) Готовність у сфері культурних норм ( пов’язана з уміннями й навичками самообслуговування, правильної поведінки з урахуванням етичних норм поводження в суспільстві).
6) Особистісна готовність (формування самооцінки, оцінювання своїх прав і обов’язків, відповідальність за свої дії й вчинки).
7) Емоційно-вольова готовність (формування вольових якостей: самостійності,дисциплінованості, ініціативності, умінням стримувати свої емоції).
8) Готовність у сфері пізнавальних процесів ( передбачає певний рівень розвитку пам’яті, уваги, мислення).

Рекомендації батькам першокласника

1. Підтримайте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до її перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового статусу і діяльності.
2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрілася в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.
3. Ваш першокласник прийшов у школу, щоб вчитися. Коли дитина вчиться, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.
5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.
6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.
7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, її навчальних справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
8. Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.
9. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно змінює життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.

Одні вважають, що потрібно починати готувати малюка з трьох років, інші – за рік до вступу до школи. Але взагалі-то усе дошкільне життя дитини – це і є підготовка до школи. Найголовніше – не впадати в крайності. Не перестаратися із заняттями, викликавши заздалегідь відразу до вчення. Але і не пускати усе на самоплив, сподіваючись, наприклад, на вихователя дитячого саду.

    Оцінити розвиток майбутнього першокласника можна самим. Спеціальні тести цілком доступні, але одна окремо взята методика не дозволяє повністю оцінити усі сторони розвитку дитини. Та все ж така перевірка покаже, над чим варто ще попрацювати.

     Дитину вважають неготовою до школи, якщо вона:

  • налаштована виключно на гру;

  • недостатньо самостійна;

  • надмірно збудлива, імпульсивна, некерована;

  • не уміє зосередитися на завданні, зрозуміти словесну інструкцію;

  • мало знає про навколишній світ, не може порівняти предмети, не може назвати узагальнювальне слово для групи знайомих предметів та ін.;

  • має серйозні порушення мовного розвитку;

  • не уміє спілкуватися з однолітками;

  • не хоче контактувати з дорослими або, навпаки, занадто розв’язна.

    Зазвичай, коли говорять про “шкільну” готовність малюка, мають на увазі головним чином його інтелектуальний розвиток. Але є ще одна, не менш важлива сторона. І пов’язана вона з психологічною підготовкою дитини. Ось на які моменти варто звернути увагу.

  • Важливо, щоб до школи у дитини був досить різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – і дорослими і дітьми. Давайте малюкові можливість попрактикувати у встановленні нових контактів. Це може відбуватися в поліклініці, на дитячому майданчику, в магазині.

  • Деякі діти губляться, не маючи навички “виживання в натовпі” (зайдіть у будь-яку школу на перерві). В якості тренування час від часу можна узяти сина або дочку на великий розважальний захід, відвідати з ним вокзал, проїхатися в громадському транспорті.

  • Не секрет, що не завжди оточення доброзичливе і повне розуміння. Учіть дитину не розгублюватися, коли тебе критикують або – дитячий варіант – дратують. Готуйте її до того, що в школі вона може зіткнутися і з негативними оцінками своєї роботи. Тобто, удома важливо мати досвід і похвали, і осуд. Головне, щоб малюк розумів: критикуючи його, ви даєте оцінку не його особі в цілому, а конкретному вчинку. Прекрасно, якщо вироблена досить стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження або на не занадто високу оцінку учителя дитина не образиться, а постарається щось змінити.

  • Важливо для дитини уміти висловлювати свої потреби. Удома оточення розуміє його з півслова або за виразом обличчя. Не варто чекати того ж від учителя або однокласників. Просіть малюка повідомляти про свої бажання словами, по можливості організовуйте такі ситуації, коли йому треба попросити про допомогу незнайомого дорослого або дитину.

  • У школі малюк нерідко потраплятиме в ситуації порівняння з однолітками. Значить, варто ще до школи постежити за ним в іграх, що включають момент змагання, конкуренцію дітей. Як він реагує на успіх інших, на свої невдачі і тому подібні ситуації?

  • Старайтеся, щоб дитина звикала працювати самостійно, не вимагала постійної уваги і заохочення з боку дорослого. Адже на уроці учитель навряд чи зможе приділити кожному однакову увагу. Поступово переставайте хвалити дитину за кожен крок в роботі – хваліть за готовий результат.

  • Привчайте малюка спокійно сидіти і працювати впродовж певного часу. Включайте в розпорядок дня найрізноманітніші заняття, чергуючи спокійну роботу за столом з рухливими іграми. Особливо це важливо для збудливої, рухливої дитини. Поступово вона звикне до того, що вищати і носитися можна в певний, “шумний” час. Тоді буде здатна і в школі дочекатися перерви.

  • З перших днів ваш першокласник почуватиме себе упевнено, якщо заздалегідь прищепити йому елементарні навички роботи на уроці. Наприклад, навчите правильно тримати олівець, орієнтуватися на сторінці зошита або книги, уважно слухати інструкцію і виконувати її, відлічувати потрібну кількість клітинок і т. д. – Варто пам’ятати ось ще про що. При вступі до загальноосвітньої школи дитина не зобов’язана уміти читати, писати або рахувати. Та все ж новий важливий період у своєму житті краще розпочинати з відчуття “Я можу робити ось це і це”, чим з відчуття “Я не умію нічого, що уміють інші діти”.

ЗУПИНЯЄМО ІНФОРМАЦІЙНУ ПАНДЕМІЮ

​

Коронавірус занурив світ у невизначеність, а потік новин про пандемію не вщухає. Усе це впливає на психічне здоров'я людей. Як ми можемо захистити свою психіку?

​

Всессвітня організація охорони здоровя (ВООЗ) оприлюднила рекомендації щодо захитсу психіки від спалаху коронавірусу і користувачі соцмереж почали активно ними ділитися. Як пояснює Ніккі Лідбеттер з організації Anxiety UK, страх втратити контроль над ситуацією та нездатність терпіти невизначеність є загальною характеристикою багатьох тривожних розладів. Тож зрозуміло, що зараз багато людей, які на них страждають, стикаються із серйозними викликами.

 

"Переживання щодо невідомого та очікування, що має щось статися, завжди провокують тривожність, а коронавірус вивів їх на новий рівень", - погоджується Розі Везерлі, речниця благодійної організації Mind.

Що ж робити???

 Намагатись щодня дозувати інформаційне навантаження, а найкраще – влаштувати собі інформаційну паузу чи навіть медіавихідний без гаджетів, соціальних мереж, завдань.Навколо дуже багато дезінформації - довіряйте інформації лише з перевірених джерел, таких як урядові на офіційні веб-сайти служби охорони здоров'я

 Розмежувати діяльність у просторі. Робоче місце – для дистанційної роботи, диван – для відпочинку, улюбленої книги.  Відновити відчуття, яких бракує: передивитись фото чи відео, які викликають приємні спогади, задіяти нюхові рецептори, насолоджуючись ароматом кави, спецій, квітів.

 Організувати заняття для всієї родини з живими емоціями. Досить гарна ідея – «Баночка щастя», у яку потрібно складати приємні моменти, які трапляються кожного дня.

 Гарним інструментом розслаблення і перезавантаження є всі заняття, які задіюють роботу пальців рук: вишивка, в’язання, малювання, ліплення, виготовлення декору… 

Булінг.   Як йому запобігти?

«Булінг» – це агресивна поведінка, що зазвичай повторюється. Вона має за мету завдати шкоду, викликати страх або тривогу, або ж створити негативне середовище у школі для іншої особи.

Наслідки булінгу виходять далеко за межі школи і шкільного двору. Якщо ви мати/батько чи опікун, дізнайтеся, на що ви повинні звертати увагу, що ви можете зробити, і куди ви можете звернутися за допомогою.

 

Типи булінгу

 

Чи це булінг, якщо моїй дитині не завдано фізичного болю?

Булінг може виявлятися у багатьох формах. Він може бути:

• фізичним – завдання ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності;

• словесним – обзивання, глузування або висловлювання, якими ображається стать, раса або сексуальна орієнтація;

• соціальним – виключення інших із групи чи розповсюдження пліток або чуток;

• в письмовій формі – написання записок або знаків, що є болючими чи образливими;

• електронним (загальновідомий як кібербулінг) – розповсюдження чуток та образливих коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів (наприклад, надсилання СМС) і сайтів соціальних мереж.

 

Булінг є неприпустимим незалежно від того в якій формі він виявляється.

​

​Чи конфлікт є те ж саме, що і булінг?

Іноді люди плутають конфлікт із булінгом, але це є різні речі.

КОНФЛІКТ ВИНИКАЄ, КОЛИ МІЖ ДВОМА ЧИ КІЛЬКОМА ОСОБАМИ ІСНУЄ НЕЗГОДА, РОЗБІЖНІСТЬ ДУМОК АБО РІЗНІ ПОГЛЯДИ. КОНФЛІКТ МІЖ УЧНЯМИ НЕ ЗАВЖДИ ОЗНАЧАЄ, ЩО ЦЕ Є БУЛІНГ. ДІТИ У РАННЬОМУ ВІЦІ ВЧАТЬСЯ РОЗУМІТИ, ЩО ІНШІ ЛЮДИ МОЖУТЬ МАТИ ІНШУ ДУМКУ, НІЖ ЇХ ВЛАСНА, АЛЕ РОЗВИТОК ЦІЄЇ ЗДАТНОСТІ СПРИЙМАТИ ІНШУ ТОЧКУ ЗОРУ ПОТРЕБУЄ ЧАСУ, І ЦЕЙ ПРОЦЕС ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ДО ПОЧАТКУ ПОВНОЛІТТЯ

Конфлікт стає булінгом, лише коли він повторюється знову і знову, і існує дисбаланс сил. З часом може з’явитися схема поведінки, за якої особа, що поводиться агресивно у конфлікті, продовжує це робити або навіть загострює конфлікт. Особа, на яку спрямований агресивний конфлікт, може почуватися все менше і менше здатною висловити свою думку і все більше і більше безсилою. Саме тоді негативний конфлікт може перейти у булінг.

Школа буде реагувати на булінг і конфлікт по різному. Наприклад, у разі конфлікту працівник школи може спробувати зібрати учнів, щоб кожен з них розповів свою версію подій, і допомогти їм спільно вирішити ситуацію.

У випадку булінгу директор школи розгляне доцільність накладання прогресивних дисциплінарних заходів, які можуть передбачати відсторонення від занять або виключення зі школи.

 

Чи хлопці і дівчата проявляють булінг однаково?

Схильними до булінгу можуть бути як хлопці, так і дівчата. Хлопці частіше вдаються до фізичного булінгу, а дівчата у більшості випадків застосовують більш непрямі дії, такі як розповсюдження пліток про однокласників, або ж ізолювання останніх шляхом виключення із спільної діяльності або груп. Проте з віком, як хлопці, так і дівчата більше вдаються до словесного і соціального булінгу.

 

Як дізнатися, чи моя дитина/підліток є жертвою булінгу?

Ваша дитина не обов’язково вам скаже, що виникла проблема, і може використати такий термін як «настирливе приставання» замість «булінгу» для опису такої поведінки. Підлітки часто воліють самі вирішувати свої проблеми. Вони можуть подумати, що це вас засмутить, що ви заберете їх технічні пристрої, такі як мобільний телефон, або їх може просто бентежити, якщо їх батьки втручатимуться.

 

Навіть якщо ваша дитина про це не говорить, ви можете побачити ознаки того, що вона є об’єктом булінгу. Ось деякі ознаки, на які потрібно звертати увагу:

• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати чи почуватися хворими у шкільні дні.

• Вони можуть не хотіти брати участь у спільній діяльності чи соціальних заходах з іншими учнями.

• Вони можуть поводитися інакше, не так, як звичайно.

• Вони можуть раптом почати губити гроші чи особисті речі, або ж приходити додому у порваному одязі чи з поламаними речами і при цьому дають неймовірні пояснення.

• Підлітки, які є жертвами булінгу і/або приставань, можуть також почати говорити про те, щоб кинути школу, і починають пропускати заходи, в яких приймають участь інші учні.

 

Моя дитина є жертвою булінгу. Що мені робити?

• Вислухайте свою дитину і запевніть її, що вона має право бути у безпеці.

• Докладно з’ясуйте факти. Занотуйте, що і коли трапилося.

• Допоможіть вашій дитині зрозуміти, що є різниця між «донести», «пліткувати» чи «розповісти» і доповісти. Щоб доповісти, потрібна сміливість. Доповідають не для того, щоб створити проблеми для іншого учня, а для того, що захистити всіх учнів.

• Домовтеся про зустріч для бесіди з учителем вашої дитини/підлітка, іншим вчителем, якому ваша дитина/підліток довіряє, або директором чи заступником директора школи.

• Хоча це й важко, намагайтеся зберігати спокій, щоб ви могли підтримати вашу дитину і запланувати разом з нею порядок дій.

• Дотримуйтеся свого плану. Слідкуйте за поведінкою вашої дитини. Якщо ваші зустрічі з персоналом школи не допомогли зупинити булінг, прийдіть до школи ще раз і поговоріть з директором. Виконуйте ті кроки, що були узгоджені на зустрічі.

• Поговоріть з інструктором або тренером, якщо булінг має місце під час позашкільної діяльності чи спортивних заходів.

• Зверніться до поліції, якщо булінг містить кримінальну поведінку, таку як напад із сексуальною метою або застосування зброї, або якщо загроза безпеці вашої дитини знаходиться у самій громаді, а не у школі.

 

Як я можу допомогти своїй дитині справитися із булінгом?

Співпрацюючи зі школою, щоб допомогти своїй дитині чи підлітку подолати проблему булінгу, ви показуєте власним прикладом і відкрито заявляєте, що булінг – це погано.

Незалежно від віку, ви можете допомогти, заохочуючи свою дитину говорити з вами про булінг і даючи такі поради:

• Зберігай спокій і обійди ситуацію.

• Розкажи дорослому, якому ти довіряєш – вчителю, директору, водію шкільного автобуса чи завідувачці їдальні про те, що трапилося, або повідом про це анонімно.

• Поговори про це із своїми братами чи сестрами, або з друзями, щоб тобі не здавалося, що ти самотній.

 

Чи може бути, що моя дитина є нападником булінгу проти інших?

Діти, які знущаються з інших, часом це роблять і вдома, і в школі. Придивляйтеся і прислухайтеся до того, що відбувається у вашій власній родині. Чи є ознаки того, що хтось з ваших дітей постійно ображає і залякує свого брата чи сестру?

Діти, які знущаються з інших, іноді можуть бути агресивними і погано поводитися вдома, вони можуть не виявляти поваги до домашніх правил. Якщо вас тривожить можливість того, що ваша дитина може бути нападником булінгу проти інших, приглядайтеся до того, як вона взаємодіє з братами чи сестрами і з друзями, коли вони приходять до вас додому. Якщо вона видається агресивною, не ладнає з іншими або не виявляє емпатії – це також можуть бути ознаки того, що вона займається булінгом інших у школі.

Діти, які фізично знущаються з інших учнів, також можуть приходити додому із синцями, подряпинами і порваним одягом. У них раптом може з’явитися більше грошей на витрати, ніж звичайно, або ж нові речі, які вони, зазвичай, не могли б собі дозволити. Вони також можуть «грубо говорити» про інших учнів.

Поведінка булінгу може розвиватися протягом тривалого часу в результаті великих змін, втрат чи негативних переживань у житті дитини чи підлітка. Чи хтось із ваших дітей нещодавно мав переживання такого роду?

Подумайте про те, як проблеми і конфлікти вирішуються у вашому домі. Чи ви розмовляєте про проблеми з позитивної точки вирішення як одна родина? Важливим засобом попередження булінгу є подати гарний особистий приклад і показати своїй дитині, як долати труднощі без використання сили чи агресії.

Також важливо розповісти своїм дітям, що таке булінг. Ви повинні описати різні типи булінгу і пояснити, що це є болючим і шкідливим. Дайте своїй дитині знати, що булінг – це погано, і що за будь-яких обставин це є неприпустимою поведінкою.

Емпатія – це здатність розуміти і поділяти емоції, які переживає інша особа. Вона розвивається у пізньому підлітковому віці і зазвичай не досягає повного розвитку аж до початку повноліття. У дитинстві проста форма емпатії з’являється, коли діти починають відчувати смуток, коли бачать, що інші люди засмучені.

Учні, які здатні підтримувати здорові стосунки, навряд чи будуть знущатися з інших, скоріше вони будуть підтримувати учнів, які є об’єктом булінгу, і будуть більш здатними досягти своїх цілей в освіті. Пропагування здорових стосунків є головним способом запобігання булінгу і створення безпечної і приязної атмосфери у школі.

​

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Варто зауважити, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що «всі так роблять», або «він заслуговує на це». Уважно вислухайте і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як «хлопчики завжди будуть хлопчиками» або «глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства».

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І що далі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

 

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

​

bottom of page